РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВА

В Україні діє закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних  матеріалів людині» з багатьма поправками. Проте трансплантація органів у нашій країні дозволена тільки від родичів. Тільки презумпція згоди запустить процес формування донорських центрів в областях. Дотепер в Україні немає центрів з трансплантації, немає фахівців. Наші хірурги швидко навчаться оперувати, а що далі? Проблема в терапії після пересадки, в наслідках імуносупресії, необхідної для запобігання відторгнення трансплантата. При правильній терапії, особливо після пересадки від родичів, трансплантат може функціонувати до 20-25 років. Проте у більшості пацієнтів донорська нирка працює лише 4 роки.

Українці роками чекають на пересадку життєво важливого органу — немає ні закону, ні державного фінансування. Натомість у десятках країн пересадка органів на базі презумпції згоди – звична та успішна медична практика.

Ми, засновники ГО «Діаліз», вивчили проблему зсередини. Ми мусимо діяти! Ми твердо знаємо: влада почує свій народ. Однак ми маємо бути готові морально і юридично відстоювати свої права.

Нам боляче спостерігати за стражданнями хворих. Ці люди  хочуть повноцінно жити, працювати, бути щасливими, любити, створювати родини.

Головне – їм потрібне МАЙБУТНЄ! Зараз їхні будні такі: лікарня, медикаменти, гемодіаліз, примарна надія на донорський орган, розпач та відчай. Ми твердо знаємо: влада зрештою почує свій народ. Проте нам слід відстоювати свої права морально і юридично.

Ухваленню закону про донорство на базі презумпції згоди заважають:

  • Хибна думка, що лікарі наживатимуться на пересадці органів
  • Етичні та моральні перешкоди
  • Міфи про торгівлю людськими органами
  • Бездіяльність чиновників, які прикриваються загрозою «чорної трансплантології».