Катя, 18 років: «Виросла в лікарні й живу завдяки діалізу»

Катя диализЯ захворіла в 9 років. Одного дня грала, бігала з друзями, й раптом мені стало зле. Температура підскочила до 39, розболівся живіт. Батьки злякалися, повезли мене до найближчої лікарні… Лікарі спершу діагностували апендицит, але результати обстежень нирок та черевної порожнини були жахливими. Батькам повідомили, що у мене хронічна хвороба нирок і знадобиться процедура гемодіалізу, щоб продовжити мені життя. Мама з татом нічого мені не говорили, берегли й жаліли. Я не розуміла, нащо мене мучать уколами, крапельницями, а мені дедалі гірше… Я вже не впізнавала рідних, тоді медики сказали, що вкрай потрібен гемодіаліз, інакше ваша дитина помре. На той час в Одесі такої процедури не робили, довелося їхати до столиці вночі швидкою допомогою…

Після кількох процедур мені покращало, я почала їсти, сміятися, гратися з іншими дітками. Київська лікарня, де я сама провела 5 років, та гемодіаліз – отаким було моє дитинство.

Кате нужен диализ

Через кілька років у мене розвинулося викривлення колінних суглобів, я стала погано ходити, а потім зовсім не могла пересуватися. Батькам сказали, що незабаром вашій доньці знадобиться інвалідний візок. Батьки боролися за мене, повезли в інститут Шалімова, аби стати в чергу на трупну пересадку нирки. Проте медики були проти такої операції, боялися, що я слабка й маленька, не втримаю навантажень. Мене знову направили до лікарні на гемодіаліз. У 14 років мене вже перевели на дорослий гемодіаліз. Так, я на гемодіалізі вже багато років й завдяки цій процедурі ще на цьому світі. Пересуваюся на візку, бо гемодіаліз зруйнував мої кістки. Але я тримаюся за життя, як за ниточку. Якби не було важко, я радію кожному дню. Сподіваюся, що в моєму житті та в житті багатьох інших хворих з’являться люди, які допоможуть нам впоратися з цією проблемою.